Українська електронна енциклопедія освіти

Максимович Михайло Олександрович

Максимович Михайло Олександрович - (іноз. Maksymovych Mykhailo) - видатний український науковець, педагог, енциклопедист, ботанік, зоолог, натураліст, історик, археолог, етнограф, поет, фольклорист, філолог, архівознавець, природознавець.

Максимович Михайло Олександрович

Ім’я особи	Максимович Михайло Олександрович (іноз. Maksymovych Mykhailo)
Інші прізвища
Роки життя	03.09.1804 - 10.11.1873
Науковий ступінь	доктор біологічних наук
Вчене звання	ординарний професор
Напрями діяльності	наука, педагогіка, ботаніка, історія, археологія, етнографія, філологія, архівознавство
Наукова школа	освіта, ботаніка
Місце народження	с. Тимківщина, Полтавська губернія
Місце смерті	х. Михайлова Гора, Полтавська губернія
Поховання	х. Михайлова Гора, поблизу с. Прохорівки
Alma mater	Московський університет
Magnum opus	У пошуках омріяної України
Відзнаки	орден Св. Володимира 4-го ст.
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/maksimovich-m-o/

Життєпис

Михайло Максимович народився 3 вересня 1804 р. на хуторі Тимківшина (тепер с. Богуславець) Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаської обл.) в сім’ї маломаєтних дворян.

Батько Максимович Олександр Іванович (1782—1851) і мати Тимківська Гликерія Федорівна (1788—1834) – вихідці із старшинських козацьких родів, нобілітованих у дворянство.

Батько походив із військовослужбовців, обіймав посаду сільського судді, переймався архітектурою. Мати мала п’ятьох братів і двох сестер. Усі брати закінчили Московський університет; двоє з них – Ілля та Роман – були професорами.

Освіта

Початкову освіту Михайло здобув у церковнопарафіяльній школі Благовіщенського жіночого монастиря в Золотоноші (до 1811). Тут він вивчив грамоту, часословець і псалтир. Згодом навчався у свого дядька, доктора права, професора Харківського університету Тимківського Іллі Федоровича в маєтку Туранівцях «началам разных наук и по-латыни». Саме дядько й «заронив у душу хлопчика перші зерна любові до філософії та взагалі до науки».

Наприкінці 1812 р. Михайла віддали до Новгород-Сіверської гімназії, засновником якої був Тимківський І. Ф., а директором – його тесть, статський радник Халанський І. І. Тут він серйозно захопився природничими науками, зокрема ботанікою, ознайомився з творчістю Ломоносова М. В., Жуковського В. А.

У 1819 р. Максимович М. О. закінчив гімназійний курс, виголосивши на публічному екзамені промову про історію освіти.

Цього ж року він переїхав до москви до свого дядька Тимківського Р. Ф., професора грецької та римської словесності Московського університету.

Вищу освіту племінникові допомогли здобути Роман Федорович та інший дядько – Єгор Федорович, чиновник міністерства закордонних справ.

У 1819 р. Михайла зараховують «казеннокоштним» студентом словесного (філологічного) відділення Московського університету, а через два роки він переходить на природничо-математичний факультет.

У 1823 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний).

Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.

У 1827 р. Максимович М. О. склав магістерський іспит, успішно захистив дисертацію на тему «О системах растительного царства» і здобув науковий ступінь магістра (кандидата) природознавства.

У 1833 р. одержав науковий ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету.

Діяльність

Педагогічна діяльність

Молодий учений багато часу віддавав також педагогічній діяльності: читав курси господарської ботаніки і садівництва (1825–1829) у Землеробській школі, курс природознавчої історії (1826–1833) в університетському «шляхетному пансіоні», курс ботаніки в університеті (з 1828), двічі на рік викладав ботаніку в Московській комерційній практичній академії. Його лекції вирізнялися науковою ґрунтовністю і новаторством, «новітністю філософських ідей і висновків», стрункістю викладу.

У 1826 р. попечитель Московського навчального округу Писарев Д. І. запропонував йому посаду завідувача університетським ботанічним садом і гербарієм.

Одночасно Максимович М. О. невтомно працював і над самоосвітою, ознайомлювався з творами західних філософів та істориків, захоплювався географією, математикою, фізикою, медициною, філологією.

Великий вплив на нього справив професор ботаніки Гофман Е. К., якому він присвятив статтю «Жизнь Московского профессора ботаники Гофмана» (1827).

Молодий учений підтримував особисті і творчі зв’язки з Гоголем М. В., Герценом О. І., Жуковським В. А., Гулаком-Артемовським П. П., Квіткою-Основ’яненком Г. Ф., Гребінкою Є. П., Шевченком Т. Г. та іншими визначними діячами культури.

Він активно виступав з рецензіями на книжки, публікував статті.

З 1834 р. учений працює на посаді завідувача кафедри російської словесності й декана історико-філологічного факультету, а в жовтні – став ректором університету св. Володимира (Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка).

За короткий час ректорства (півтора року) він зробив багато для організації навчання в новоствореному навчальному закладі, який не мав власного приміщення, видавничої бази, належної кількості лабораторій, підручників і наочних посібників.

Попечитель Київського навчального округу відставний військовий фон Брадке постійно переслідував Михайла Олександровича. Нервове напруження та перевантаженість роботою вплинули на здоров’я вченого, який і так часто хворів. І в середині грудня 1835 р. йому довелося відмовитися від ректорства. Проте ще впродовж десятиріччя він викладав в університеті філологію.

29 травня 1843 р. новий попечитель Київського навчального округу Давидов С. І. надіслав відставному професорові Максимовичу М. О. листа з проханням продовжити викладання в університеті. Вчений погодився викладати історію російської словесності (три півторагодинні лекції на тиждень).

У липні 1845 р. його погодинна робота припинилася. На знак незгоди з політикою царизму він виходить у відставку з посади завідувача кафедри словесності.

У 1846 р. стан здоров’я змушує його остаточно виїхати на свій хутір Михайлова Гора.

Після відставки Максимович М. О. решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту.

В університеті Михайло Олександрович не лише викладав теорію словесності, а й дбав про творчий розвиток своїх студентів. Він опікувався студентськими роботами – і студіями з естетики, з етики, і пройнятими духом німецької класичної філософії історичними розвідками, й поетичними спробами, белетристикою. Серед найвідоміших його учнів — М. А. Тулов (професор ліцею князя Безбородька), М. Т. Костир (викладач Київського й Харківського університетів), І. А. Лінниченко (професор Одеського університету), І. В. Вернадський (учений політеконом) та ін.

Результатом викладацької діяльності М. О. Максимовича (лекцій і промов в університеті св. Володимира з 1834 до 1845 рр.) були 27 статей і монографій, присвячених філологічним і мовознавчим проблемам, історичному розвиткові східнослов’янських мов і літератур: «Песнь о полку Игореве, сложенная в конце XII в. на древнем русском языке» (1837), «История древней русской словесности» (1839), «Русская речь в сравнении с западнославянскою» (1845). У праці «Критико-историческое исследование о русском языке» (1838) він характеризує три східнослов’янські мови (малоруську, білоруську і великоруську) і встановлює їхню самостійність.

Наукова діяльність

Просвітитель прагнув втілити в життя свій план удосконалення освіти в країні. Суть цього задуму полягала в розширенні можливості щодо отримання освіти всіма без винятку верствами населення. Обов’язковою умовою була відміна тілесних покарань. Важливим пунктом – усіляке сприяння розвиткові української науки, в тому числі історії, мовознавства, а також етнографії, фольклористики та ін. Максимович мав намір укласти український словник, видати нове зібрання українських пісень, підготувати українську енциклопедію.

Максимович був справжнім науковцем-енциклопедистом, і дуже широкого діапазону — від ботаніки до історії. Його наукові праці в царині природознавства, опубліковані у 1820-х— на початку 1830-х років, не лише стояли на рівні тогочасної науки, але й прокладали для неї методологічні шляхи.

Широко обстоював самобутність укр. мови, історії, культури, був автором етимологічного правопису: «максимовичівки» («О правописании малорусского языка» (1841), видав «Краткий букварь для русского народа» (1859).

Обстоюючи право української мови на самостійність, учений присвячував їй багато часу, а також літературній проблематиці: галицькій поезії («О стихотворении червонорусских», 1841 р.), українському правопису («О правописании малорусского языка», 1841 р.), українській етимології («О малороссийском произношении местных имен (об именах южнорусских городов)», 1843 р.), українській поезії («О народной исторической поэзии в древней Руси», 1845 р.). Він — один із творців української «мовної програми», його варіант українського правопису, який був поширений у Галичині, на Буковині та Закарпатті протягом століття, дістав назву «максимовичівки». На думку самого Михайла Олександровича, уся ця робота стала підготовкою до написання книжки «Начала русской филологии» (1847).

Слід звернути увагу на особливе ставлення просвітителя до українських пісень. Він віддавав їм перевагу перед усіма іншими джерелами усної народної творчості. Максимович підготував і видав збірки «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (1834), «Сборник украинских песен» (1849), «Дни и месяцы украинского селянина» (1856).

Збірка «Малороссийские песни», що є значним внеском до скарбниці духовності України, містить 127 творів (думи, історичні гайдамацькі й чумацькі пісні). У передмові автор наголошує, що в українських піснях звучить душа народу. А назву «Малороссийский язык» узято з титульного листа «Енеїди» І. П. Котляревського. Понад 20 років збиралися пісні, які ввійшли до збірки. Це була перша спроба їх систематизації, вивчення, що стало важливою подією в історії фольклористики, дало змогу глибоко осмислити історію народу, його багатовікову мудрість, традиції, звичаї, обряди.

Фольклорні видання Максимовича мали величезний вплив на українську фольклористику. Вони викликали інтерес до українського фольклору не лише серед інших слов'янських народів (зокрема, поляків, чехів), а навіть в Англії й Америці.

Максимович М. О. – один із перших дослідників історії України. Він опублікував і видав низку монографій з історії Київської Русі: «Откуда пошла Русская земля» (1837), «История древней русской словесности» (1839), Начала русской филологии» (1847) та ін. Видав по три книжки альманахів Денница» (1830—1834) та «Киевлянин» (1840–1841, 1850), дві – альманаху «Украинец» (1859, 1864). Цими альманахами започатковано розвиток української журналістики.

В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він відстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо.

Максимович вважається одним із перших представників романтичного народництва. Він обстоював тезу про органічний зв'язок між періодами Київської Русі та козацькою добою в історії України.

Учений-енциклопедист свято шанував старовину, розумів її значення для освіти народу, був знаним бібліографом «стародавніх книг». Книгодрукування й поширення книжок, на його думку, – це невід’ємна частина розвитку культури. В «Киевлянине» було опубліковано велику статтю на цю тему – «Книжная старина южнорусская» (1849–1850). Багато часу віддав Михайло Олександрович вивченню історії міст і сіл України. В альманасі «Украинец» (1864) він вмістив нариси про Київ, Волинь та ін. Як писав В. О. Замлинський, «Максимович перший здійснив спробу визначити, коли вперше стало вживатися слово „Україна”, вказавши в статті «Откуда идет русская земля», що воно з’явилося 1187 р. і спочатку означало „Київську область”, а потім поширилося на всю територію, де оселився український народ».

Він переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім» (1857), вважаючи, шо воно має неоціненне значення для дослідження історії Київської Русі.

Максимович М. О. – основоположник історіографії, української етнографії, фольклористики; проаналізував книжки І. Фундуклея «Обозрение могил, валов и городищ в Киевской губернии» (1847) та С. П. Крижанівського «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847), праці, що стосуються історії Київської Русі, Запорозької Січі, Визвольної війни (1648–1654).

Особливе місце відводив Михайло Олександрович дослідженню теми козацтва. Великою його заслугою є встановлення правди про Богдана Хмельницького – представника «слави козацтва Південної Русі». Одним з перших – серед вітчизняних істориків він показав справжнє значення Визвольної війни українського народу. В журналі «Основа» Максимович надрукував «Листи про Богдана Хмельницького» (1861). Він вивчив багато архівних документів. Зібрав рідкісні відомості з історії міст і сіл України, які й до нашого часу не втратили наукової цінності.

Як мовознавець Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), в яких широко користувався даними з української мови.

У 1834 р. повернувся в Україну, до Києва. Після повернення в Україну вчений знову багато працював. Взагалі наукову діяльність його можна поділити на три періоди: московський, київський та михайлогірський. Максимович залишив роботи з ботаніки, зоології, фізики, філології, географії, етнографії, філософії, археології, історії; є одним із попередників еволюційної теорії Дарвіна; плідно працював у царині джерелознавства, хронології, дипломатії.

Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу («рос. Украинские стрелы древнейших времен», 1868).

Наукові праці Максимовича в галузі природознавства («Про системи рослинного царства», 1827; «Основи ботаніки», тт. 1–2, 1828—1831; «Роздуми про природу», 1831) дають підстави вважати науковця одним з основоположників вітчизняної ботаніки.

Спадщина Максимовича М. О. і в наш час цікавить дослідників різних напрямів та профілів: філософів і педагогів, істориків і журналістів, філологів і психологів та багатьох інших представників інтелігенції.

Науково-експертна діяльність

У 1843 р. його обрали редактором «Памятников словесности и народного просвещения», членом київського «Комитета для изыскания древностей».

Максимович М. О. - завідувач журналу «Русская беседа». Тут Максимович М. О. підготував до видання альманах «Украинец», який, по суті, став спадкоємцем «Киевлянина».

Максимовича М. О. обрано членом-кореспондентом Російської академії наук (відділення російської мови і словесності).

Активно займався видавничою діяльністю. У 1830 – 1834 рр. він видавав літературний альманах «Денниця (3 випуски), на сторінках якого публікувалися твори тогочасних майстрів слова.

Він став редактором-видавцем збірників «Киянин» (1840 – 1841 рр.), «Українець» (1859, 1864 рр.), публікував там свої статті й рецензії.

Міжнародне співробітництво

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Учений вів активну громадську роботу, співпрацював у Тимчасовій комісії для розбору давніх актів при Київському, Волинському, Подільському генерал-губернаторствах.

Двічі поспіль Максимович М. обирався гласним Золотоніського повітового земства, брав активну участь у роботі особливої комісії з улаштування земських шкіл у повіті, комісії з розвитку медичних закладів, а також комітету зі складання топографічного опису доріг і гребель. А ще вчений виступив одним з ініціаторів встановлення в Києві пам’ятника Б. Хмельницькому.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Між 1829 і 1847 рр. його кооптували у члени багатьох науково-дослідних товариств: «Императорского Московского общества испытателей природы» (1829), «Московского общества любителей российской словесности» (1833), «Императорского Московского общества истории и древностей российских» (1834), «Одесского общества любителей истории и древностей» (1839), «Временной комиссии для разбора древних актов» (1843) та ін.

Він був почесним членом 21 організації, товариства й навчального закладу, а також Московського, Петербурзького, Київського та Одеського університетів.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

За своє життя Максимович М. О. написав і опублікував понад 260 праць, присвячених проблемам природознавства, фізики, філософії, історії, археології, краєзнавства, філології, етнографії, фольклористики тощо.

Протягом 11 років (1823–1834) Михайло Олександрович опублікував понад 100 власних праць.

Серед них: «О системе растительного царства» (1823), підручник для студентів «Главные основания зоологии или науки о животных» (1824), «Основания ботаники. Органология растений» (1828), «Систематика растений. Основания ботаники» (1831).

Його «Ботаника» вважалась найкращою на той час, була настільною книжкою всіх природознавців росії, а в Московському університеті – основним навчальним посібником.

Праці вченого поширювались у Варшаві, Берліні та інших містах Європи. Слід згадати його літературно-лінгвістичні дослідження цього періоду: «Мнение о малороссийском языке и правописании оного» (1829), три книги альманахів «Денница» (1830–1834); одну з перших природничих книжок для народу «Книгу Наума о великом божьем мире» (1833), яка витримала 12 видань; «Размышление о природе» (1833).

Характерною особливістю праць М. О. Максимовича було те, що в них виявився його талант і філософа й мислителя; адже розробка проблем природознавства потребувала їх осмислення, що неминуче спонукало до філософії.

Досягнення

Визнання

Нагороди

У вересні 1871 р. на святкуванні 50-річчя науково-літературної діяльності М. О. Максимовича за пропозицією Київського університету йому було вручено диплом почесного доктора слов’янської філології.

У 1837 р. за видатні заслуги в галузі науки та освіти нагороджений орденом Св. Володимира 4-го ст.

Родинні зв’язки

Навесні 1853 р. Максимович Михайло одружився з Товбич Марією Василівною, дочкою небагатого поміщика.

У них народилося двоє дітей — син Олексій (1860—1922), юрист, член Вітебського окружного суду, похований у Михайловій Горі та дочка Ольга (1862—1893), педагогиня.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Максимович М. О.
Максимович М. О.
Т. Г. Шевченко. Портрет М. Максимович
Обкладки праць Максимовича М. О.
Обкладки праць Максимовича М. О.
Обкладки праць Максимовича М. О.

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

«Не покину, поки згину, мою Україну. Як не буде в чім ходити, я свиту надіну». (Максимович М. О.)
«Я син свого народу». (Максимович М. О.)
«Русь-Україна — це пряма спадкоємиця Давньої, Київської Русі». (Максимович М. О.)
«Козацтво — категорія історична і соціальна... Воно є частиною українського народу, а розвинулося козацтво з народного елементу». (Максимович М. О.)
«Заснування нового університету... потягло мене непереборною силою туди... де Батьківщина мого роду». (Максимович М. О.)
«Яке б не було ще моє службове становище, але я, звичайно, ніколи вже не міг би сказати собі нічого кращого, як те, що я був першим ректором університету св. Володимира». (Максимович М. О.)
«Близько 20 років викладаючи різні науки, я втратив охоту до цієї справи, та й сама охота або сила викладацька досить вже зношена...» (Максимович М. О.)

Довідка

Максимович Михайло Олександрович (іноз. Maksymovych Mykhailo) - видатний український науковець, педагог, енциклопедист, ботанік, зоолог, натураліст, історик, археолог, етнограф, поет, фольклорист, філолог, архівознавець, природознавець, доктор біологічних наук.
Місце народження - с. Тимківщина, Полтавська губернія, Україна (03.09.1804 - 10.11.1873).
Місце навчання - Московський університет.
Місце роботи - Київ, Україна, москва, росія.
Напрями діяльності - наука, педагогіка, ботаніка, історія, археологія, етнографія, філологія, архівознавство.
Найвизначніші праці - У пошуках омріяної України.
Основні нагороди - орден Св. Володимира 4-го ст.
Науковий напрям - освіта, ботаніка.

Пов’язані статті УЕЕО

Джерела

Бондар Л. С. Максимович Михайло Олександрович. Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн.: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 1: Х–ХІХ століття. С. 276–283.
Побірченко Н. С. Максимович Михайло Олександрович. Енциклопедія освіти / Нац. акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г. Кремень; [заст. голов. ред.: В. І. Луговий, О. М. Топузов; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва]. 2-ге вид., допов. та перероб. Київ: Юрінком Інтер, 2021. С. 527–528.

Автор

Павленко Т. С., Побірченко Н. С.

Оприлюднено: 27.11.2025

Останні зміни: 26.11.2025

Модератор: Литовченко О. В.